Вишивка: від прадавності до сьогодення

Вишивка: від прадавності до сьогодення

Вишивка – це найпоширеніший та найулюбленіший спосіб декорування одягу.

Вишивка виникла ще в кам’яному віці. Найпримітивніший одяг первісні люди прикрашали різними узорами. В Стародавньому Вавилоні, Греції, Римі, Китаї вишивка досягла вже надзвичайного розвитку. За свідченнями Геродота, нею був прикрашений одяг скіфів. Особливо визначалася вишивка Візантії, вплив якої відобразився на мистецтві Київської Русі.

Всі жінки Київської Русі володіли таким мистецтвом. З малку дівчатка готували собі придане. Вже у віці 15-16 років дівчата повинні були мати святковий та буденний одяг, рушники, серветки, скатертини, яких повинно б вистачити на наступні кілька років. Готуючись до весілля рідні жениха та почесним гостям дарували рушники, а відповідно потрібно заздалегідь готуватися. Перед весілля влаштовували виставку виробів, а за їхньою кількістю визначали майстерність та вміння нареченої.

Є дуже багато способів вишивки: хрестик, гладь, мережка, вирізування, виколювання, настил, тамбур. Вишивка є нероздільною з побутом народу. Тут відображена національні смаки та самобутність. Як пише пані Лара Роменко, людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам‘ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують художній рівень анімалістичних творів, антропоморфних зображень, знаків.

Славнозвісні пам‘ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

Минали століття. Змінювалися народності на території сучасної України. Проте вишивка залишалася, змінюючись та вдосконалюючись. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги.

Дослідники підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. Історичні джерела свідчать про те, що вишиті рушники, скатертини вішали в язичні часи на деревах, хащах. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників.

Важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель є численні “кам‘яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах. В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті феодальної знаті. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Вишивка золотом і сріблом вимагала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, які несли в собі сліди давнього язичницького змісту, містили і новіші зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки виконувались золотом і сріблом, в основному на цупких шовкових тканинах технікою “в прокол”, технікою “шов по формі” та шов “в ялиночку”. Техніка “в прокол” була домінуючою, лише в кінці ХІІ – на  початку ХІІІ століття вишивальниці почали вишивати складні орнаментальні і сюжетні зображення технікою “в прикріп” – золоті нитки накладались одна біля одної щільно на тканину і прикріплювались до неї дрібними, ледь помітними шовковими стібками.

Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 15-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.

Залишити повідомлення

*

TOP
X